Вивчаємо історію рідного краю

“ПОМІЩИЦЬКЕ  ГНІЗДО”  ВИНОГРАДОВИХ

     Старий панський будинок  , “поміщицьке гніздо”, в якому розмістилася школа, представляє  не одне, а декілька рукотворних див.

    Це  – дива, які неможливо описати сухою мовою історії – диво особистості господаря маєтку Захарія Івановича Виноградова, диво цілої плеяди педагогів, які працювали тут, віддаючи тепло своїх сердець учням.

    Але спочатку про дива, які можна побачитивласнимиочима, доторкнутися руками і висловити слова захоплення...

    Вся територія садиби займала площу близько 2 га. Тут, крім великого поміщицького будинку, був будинок економа, житловий будинок для “дворових”, багато підсобних приміщень.

  Поміщицький будинок цегляний, одноповерховий, Г – подібний в плані скоріше всього перебудовувався декілька разів. Це видно з того, що він складається   ніби  з двох частин, які відрізняються формою вікон. Фасад звернений до вулиці, має високий цоколь та вирішений асиметрично. В центрі правої частини – вхідні двері, прикрашені колонами, що вгорі з’єднані аркою. До дверей  підводять східці, які до низу розширяються. Вхід в приміщення оздоблений навісом, акцентований квадратною в плані баштою, яка піднята на 1,5 метра над основним приміщенням та закінчується чотирьохгранним куполом зі шпіцелем.

    Над вікнами проходить масивний карниз, головними елементами  якого є подовжені  рельєфні  кронштейни. З карниза, ніби стікаючи по стіні, ритмічно розміщуючись між отворами, спускаються своєрідні колони. Елементи декору стримані. Пілястри, карнизи, заглиблення підкорені прямокутній системі, виконані без ліпки, за рахунок рельєфної кладки цегли. Вікна, як і вхід мають арочну форму, що  пом’якшує деяку сухість та геометричність фасаду, оздоблені скороченими колонами. Архітектура будівлі проста та разом з тим виразна. Використовуючи чіткі класичні елементи, винахідливо їх компонуючи, архітектор зміг добитися виразного вирішення рядового за значенням будинку.

    Будинок дійсно виконував допоміжну роль(літня резиденція), так як Захарій Виноградов і його син Захарій більшу частину року проживали у місті Охтирці, або у Харкові, де мали також великі будинки. А до садиби в Лутище приїздили найчастіше влітку на відпочинок.

    В інший час у маєтку господарем був пан економ. Цікаво, що економ у пана Виноградова був німецького походження. З педантизмом, який так притаманний представникам цього народу, він керував окультуренням цього стародавнього куточка Охтирщини. Алеї бузку, доріжки, вимощені цеглою створювали правильні прямокутники. Говорили, що з висоти пташиного польоту , можна було прочитати слово «любов» написане бузком.

Маєток – родинне “гніздо” поміщика – весь час підтримувався в належному стані будь – якої миті готовий до прибуття родини Виноградових. Все навколо чекало, коли  будинок наповниться дзвінким сміхом дітей господаря, чудовими мелодіями та довгими бесідами про земські справи в кабінеті голови сімейства, адже Захарій Іванович недарма мав звання почесного громадянина міста Охтирки.

    Теплий затишний будинок. До речі, будинок обігрівався камінами, які самі по собі є дивом. До сих пір в приміщенні школи збереглися три каміна, хоча до Великої Вітчизняної війни, як стверджують старожили, вони були в кожній  кімнаті.

Два каміна – близнюки висотою 2 метра 90 сантиметрів знаходяться  в історичному кабінеті.Вони розміщені в протилежних кутках і ніби доповнюють один одного. На них разом з химерними квітами сусіди - чоловічі фігури, символи влади у вигляді левових пащ, орденських стрічок та зірок, маски міфічних істот та витончені геометричні  форми. Скоріше всього – це еклектизм – в даному випадку поєднання барокко з його пишністю та ампірою з його потягом до військової тематики.

    Верхня частина камінів – карниз представляє собою ніби завершення арки, основою для якої стали постаті чоловіків “атлантів”. В підніжжі у “атлантів” зображення – маски міфічної істоти, можливо міфічного бога полювання Пана. В середині арки `зображення озброєного воїна з щитом На щиті зображення лева. Камін обкладений  порцеляновими  кахлями, які  були завезені з Німеччини і датуються серединою 19 сторіччя. На кахлях до сих пір в деяких місцях збереглася позолота, хоча видно, що її старалися зітерти не тільки роки, а й чиїсь руки.

    Один з камінів висотою 3 метри 20 сантиметрів, знаходиться в математичному кабінеті. Він вражає своєю простотою і вишуканістю, адже білі порцелянові кахлі, немов у спеціальній оправі з квітів, стрічок, аксельбантів. Карниз, увінчаний ракоподібним архітектурним елементом з зображенням чоловіка з короною.
                                                                                                                                       

    Дивно, що ця краса збереглася в ті бурхливі роки, коли на перший план ставилися такі гасла, як “... разрушим  до  основанья, а затем...”. Це теж в свою чергу диво. Чи не так?